Оля, 43 - 14 октября 2008 00:20

… тихо шепоче листя … вітер його колише … заграє з ним … намагається його запросити до танку … комусь вдається втриматись на кроні … деяке з них … просто опадає … помалу … ледь-ледь … якось зовсім не охоче … стелиться пухким килимком на землі … яскраво виблискує жовтогарячими барвами … кольорами, якими обдарувала його природа … пора …
… світить сонечко … але щось зовсім не гріє … хмаринки … бігають туди сюди … вдихаєш аромат що чутний у повітрі … кружляєш у вирі мрій … думок … бажань … але реальності …
… опале листя … його стільки …. але скільки в ньому життя … скільки прагнень … бажань …мрій … вони ніколи не зникають … вони просто … тихо … тихенько … швидко … швиденько … пливуть … летять … опускаються вниз …
… скільки їх? … їх просто не злічити … інколи … ми самі як ті листя … падаємо … просто …. невимушено … легко кружляємо в танку під назвою життя …
… це гра … це просто гра …

p.s. … якось дивно … але сьогодні всі почали хвилюватись за мене … спочатку казали, що я якась невдоволена … потім, можливо, втомлена … що сталось? … настирливо запитували як життя? … бо вчора говорила … що сумно мені … було якось не так … казали що в очах моїх таємничість … загадковість … щось явно сталось!? … ні … зовсім ні … все відбувається в потрібний час … момент … і я … це я … точно ...
… сьогодні прогулювалась містом …якось дивишся на людей … і хочеш зустріти їх погляди … зустрітись з їхніми поглядами … віднайти відповіді на поставлені запитання … але … якими різними вони бувають … всі ми живемо в якомусь замкнутому світі, який творимо безперечно самі … і …
… мимоволі сказала собі … мені зовсім не хочеться додому … мені не хочеться повертатись до певних місць … хочеться просто йти … йти … і я йшла … ми рухались …
… маленький Владиславко вперто не хотів сидіти на руках у матусі … він просто щиро посміхався мені … махав своїми рученятами … хотів, щоб його лоскотали … просто приділяли увагу … він то заглядав на собаку … то на голуба, який поволі … рухався … і піднімався неохоче в небо … в його очах завжди світилась іскорка … яка … розбудила мене … так … розбудила … ці маленькі оченята … його посмішка … повернули мене … до … світу, який манить своїм добром … певною надією … згодом він заснув у матусі на руках … і вона віддала його мені … не знаю … що я відчула цього моменту … він ніжно-ніжно притулився до мене … тихенько сопів … огорнутий моїм теплом … нашою турботою …

… скільки разів на день я змінюю себе?! … важке запитання … я обіцяю собі багато … але інколи не можу виконати те, що потрібно … не можу піти … я це обіцяла не один раз і не тільки тут … просто інколи хочеться дарувати комусь іскорку … а може тільки слова … навіть собі … якщо їх навіть ніхто і не почує …

Будь-яке добро дається мені саме в той момент, коли я припиняю його шукати. (с) Жак Філіп «Шукай миру»

все тече - все міняється …і тихо плаче …
Ольченятко, Ольця … як мене називає подруга …. не гайнуй часу! … живи …
я люблю Вас дуже-дуже усіх … надобраніч …любі … солодких снів …

• 
• 
•